Дослідження показують: що більше таких переживань і що вони триваліші, то вищий ризик проблем із психічним і фізичним здоров’ям у підлітковому та дорослому віці. ВООЗ зазначає, що психічні розлади є однією з головних причин втрати здоров’я серед підлітків у всьому світі, а CDC описує «несприятливі дитячі переживання» (ACEs) як запобіжні фактори ризику, що впливають на все життя (CDC, 2024).
Як травма впливає на розвиток
Травматичний стрес може порушувати сон, увагу, навчання та поведінку. Дитина може стати надмірно настороженою, легко лякатися, уникати нагадувань про подію або, навпаки, «застрягати» на тривожних думках. За даними CDC, поширеність ACEs висока, а їх накопичення пов’язане з депресією, тривогою, вживанням психоактивних речовин і соматичними захворюваннями (CDC MMWR, 2024). Завдання дорослих — не «виправляти дитину», а створити передбачуване, підтримуюче середовище та вчасно залучити професійну допомогу.
Що рекомендують фахівці: перевірені підходи
Діагностика та лікування ПТСР у дітей
Національні клінічні рекомендації Великобританії охоплюють розпізнавання та лікування ПТСР у дітей і підлітків: за виражених симптомів рекомендуються психотерапії з доведеною ефективністю (зокрема TF-CBT і EMDR) та координація допомоги між службами. Кокранівський огляд 2023 року підтверджує, що психотерапевтичні втручання, особливо когнітивно-поведінкові, зменшують симптоми ПТСР у дітей, які пережили травму.
Підтримка в сім’ї та школі
Батькам і педагогам доступні прості, але дієві інструменти: передбачувані рутини (сон, харчування, навчання), спокійна комунікація, активне слухання, пояснення «що буде далі» та безпечні способи саморегуляції (дихання, рух, творчість). ЮНІСЕФ радить зберігати ритм дня, допомагати дитині висловлювати почуття та надавати «якорі» безпеки після кризи. На рівні громад CDC рекомендує розвивати «безпечні, стабільні, турботливі стосунки та середовища» — це знижує ризик ACEs і підтримує стійкість дітей (CDC: Профілактика ACEs).
Коли звертатися по професійну допомогу
Сигнали до консультації з фахівцем: нав’язливі спогади чи кошмари, уникнення занять чи місць, різкі перепади настрою, стійкі проблеми зі сном, самопошкоджуюча поведінка, погіршення успішності чи стосунків, симптоми тривають понад місяць і заважають життю. Не чекайте, що «саме минеться»: рання, дбайлива допомога знижує ризик хронізації. Рекомендації підкреслюють важливість культурно та віково адаптованої допомоги, участі сім’ї та координації між школою, медициною і соціальною підтримкою (NICE: принципи допомоги).
Застереження: Цей матеріал має інформаційно-просвітницький характер і не замінює діагностику чи лікування. Якщо ви помічаєте у дитини ознаки посттравматичного стресу, зміни настрою чи поведінки — зверніться до педіатра, дитячого психолога/психотерапевта або до місцевих служб підтримки.